СИНДРОМ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ

Люди похилого віку повернулися додому і, поки розігрівався наваристий хаш, він приліг відпочити і тут же помер. Вона його поховала, але в труну черевики не дала. Ще чого? Вони ж зовсім нові. Тільки небіжчик «став приходити» щоночі і докоряти в жадібності. Довелося чекати смерті черговий довгожительки, щоб взути її у туфлі сорок п'ятого розміру. Один знайомий з гіркотою розповідав, як свого часу образився на бабусю. Він, семирічний, приїхав до неї погостювати на весняні канікули і попросив відкрити яблучне варення. Та ні в яку. Адже приберегла його для яблучного штруделя до Трійці. Хлопчик спершу вмовляв, а потім розплакався і по рейках пішов додому, благо, що жив в сусідньому селі. Бабуся не дожила до Трійці два тижні, а банку варення під шумок вкрав хтось із сусідів, прихопивши ще й вудки, і бочку для засолювання огірків. У троюрідною тітки в комоді лежить класна картата спідниця, припасені на смерть. - Вона вам подобається? - Дуже. - Так носите. - Настане час. З властивим мені запалом намагаюся довести, що неможливо отримати задоволення від спідниці, слідуючи в ній на кладовищі, а ось причепуритися за хлібом - саме те. Вона розуміюче посміхається і каже, що я ще не нюхала життя. Мої батьки вже кілька років відмовляються їхати в санаторій. Хворіють, п'ють літрами нурофен, але пройти курс лікування і прийняти радонові ванни - ні в яку. Папа мотивує це тим, що в країні йде війна і йому соромно займатися своїм здоров'ям, коли на сході гинуть люди. Подруга іноді згадує горезвісний банку шпротів. Мама дістала її з якоїсь мега привабливою ціною і сховала на свято, не глянувши на термін придатності. А коли час «X» настав, і на тарілці вже лежав зарум'янений батон, змащений майонезом, скибочки маринованого огірка і гілочки свіжого кропу, шпроти, виявилися зіпсованими. Синдром відкладеного життя дуже зручний. У нього можна загорнутися, як у кокон і виправдати свої страхи і лінь. Небажання діяти і приймати рішення. Ось підростуть діти, настане літо, вечір п'ятниці, Пасха ... Краще з понеділка, з першого вересня, після відпустки або коли закінчиться війна. З самого ранку ми чекаємо вечора. Увечері - новий ранок. Ми залишаємо на потім ошатні скатертини, нарядні слова, думки і мрії. Кращу роботу і кращий шматок. Очікуємо слушної нагоди, відповідного моменту, першого місячного дня. Відкладаємо молодість на старість, забуваючи, що життя - це те, що відбувається виключно зараз ". Ірина Говоруха